Вашингтон опинився у критичній точці на Близькому Сході. Президент Дональд Трамп стоїть перед вибором, де кожен крок несе ризик глобальних потрясінь. Експертне середовище б’є на сполох: поспішний відступ Сполучених Штатів може не лише розв’язати руки ядерним амбіціям країн Перської затоки, а й стати найболючішою поразкою в історії американської зовнішньої політики.
Для Білого дому ситуація навколо Ормузької протоки перетворилася на стратегічний вузол, який неможливо розрубати без болючих втрат. Спроби Трампа дистанціюватися від конфлікту з Іраном виглядають дедалі складнішими.
Фахівці попереджають, що будь-який формат припинення вогню, який передбачає втрату американського контролю над цією артерією, спровокує ланцюгову реакцію. Зокрема, це може підштовхнути регіональних гравців до створення власної ядерної зброї. З іншого боку, силове утримання позицій вимагає колосальних ресурсів та проведення масштабних операцій, що не гарантують повної стабілізації без окупації територій.
Черговий виток напруги стався 31 березня, коли Дональд Трамп публічно припустив можливість виходу з іранського конфлікту вже за два-три тижні. Ця заява пролунала на тлі його жорстких звернень до союзників, яких він закликав самостійно піклуватися про безпеку своїх нафтових постачань.
Економічні загрози через дестабілізацію водного шляху
Поточний статус-кво, за якого США та Ізраїль продовжують військові дії, а Тегеран вимагає мільйонні «збори» за прохід суден, веде світ до фінансової прірви. Існує реальна небезпека глобальної економічної кризи.
«Якщо це триватиме ще два місяці, ми опинимося у глобальній рецесії. Тут немає альтернативи», – заявив ветеран нафтового ринку та керуючий директор інвестиційної компанії PPHB Джим Віклунд.
Він наголошує, що американська економіка перебуває за крок від інфляційного стрибка та серйозної кредитної кризи. Навіть якщо судноплавство вдасться відновити частково, це лише на короткий час заспокоїть ринки. Поки Іран вимагатиме по 2 млн дол. за кожен танкер, ціни на енергоносії залишатимуться аномально високими порівняно з лютневими показниками.
Світова спільнота навряд чи погодиться на постійні побори за транзит, а безпекові ризики триматимуть страхові премії на піку навіть після офіційного відкриття протоки.
На думку Віклунда, у Трампа залишилося лише два шляхи. Перший – розгортання сухопутного контингенту для фізичного контролю над протокою, через яку проходить п’ята частина світового експорту нафти та газу. Другий – тимчасове перемир’я, яке навряд чи триватиме довго. Часу на роздуми у Вашингтона майже не залишилося.
Ризики втрати американського впливу в регіоні
Ще радикальніше ситуацію оцінює Боб Макнеллі, засновник Rapidan Energy Group та ексрадник Білого дому. Він вважає, що відхід США без збереження військового домінування стане катастрофою.
«Це було б катастрофічним ударом по зовнішньополітичних інтересах США, який, на мою думку, перевершив би навіть нашу поразку у В’єтнамі. Важко знайти історичний прецедент або аналог такої поразки», – підкреслив Макнеллі.
Криза на ринку пального та соціальні наслідки
Військове протистояння з Іраном, що триває вже понад місяць, боляче вдарило по гаманцях споживачів. У США 31 березня ціна за галон бензину перетнула позначку в 4 дол., що є рекордом з 2022 року. Мешканці Каліфорнії та Гаваїв змушені платити вже понад 5 дол.
Глобальна картина виглядає ще похмурішою. Азія відчуває гострий брак енергії, а європейські країни фіксують перші ознаки паливного дефіциту. Експерти очікують, що вже у квітні це змусить промисловість та населення різко обмежити споживання.
Трамп намагається тиснути радикально: 30 березня він пригрозив Ірану повним знищенням енергетичної та водної інфраструктури, якщо блокаду протоки не буде знято. Наступного дня він перейшов до критики партнерів США.
У своїх соцмережах президент дав зрозуміти, що ера американського «парасольки» закінчується. Він прямо заявив союзникам, що вони мають вчитися захищатися самі, оскільки Іран вже достатньо ослаблений, і тепер черга інших країн забирати свою нафту власними силами.
Свою позицію він підтвердив і під час спілкування з пресою в Білому домі, зазначивши, що США не мають причин залишатися і зроблять це дуже скоро.
Прогнози щодо стабільності майбутніх угод
Поки Вашингтон готується до виходу, ініціативу перехоплюють Китай і Пакистан. Вони вже запропонували план з п’яти етапів, де ключовим пунктом є негайне відновлення вільного руху суден через протоку.
Економіст Rystad Energy Клаудіо Галімберті припускає, що найімовірнішим сценарієм найближчого часу стане хитке припинення вогню. Зараз через стратегічний шлях проходить лише 5% від норми, що є критичним для світу.
Проте аналітик попереджає: таке перемир’я буде вкрай нестабільним.
Якщо трафік не відновиться хоча б наполовину, інфляція злетить, а ціни на нафту зафіксуються вище 100 дол. за барель. Навіть ідеальний сценарій з відкриттям протоки, але за умов іранської плати за прохід, не поверне ціни до довоєнного рівня.
Саме через це аналітики вважають, що Трамп може блефувати, намагаючись виторгувати кращі умови. Вони не виключають, що США навпаки посилять військову присутність, поєднуючи удари з моря та повітря з наземними операціями.
Це, на думку Макнеллі, єдиний спосіб реально мінімізувати іранську загрозу для світової торгівлі.
Ймовірність відновлення бойових дій у майбутньому
Будь-який відступ зараз лише відтермінує велику війну. Ізраїль та арабські сусіди не миритимуться з іранським контролем над головним морським шляхом.
Це означає, що новий вибух насильства – лише питання часу, і США все одно будуть змушені втрутитися. Сценарій, за якого Вашингтон просто залишає регіон напризволяще, видається Макнеллі нереалістичним і небезпечним.
Більше того, така зміна курсу фактично поховає «додаток Рейгана» до доктрини Картера. Якщо раніше США гарантували стабільність Близького Сходу та захист Саудівської Аравії від зовнішніх загроз, то тепер ці принципи під загрозою скасування.
Експерти припускають, що утворений вакуум сили миттєво спробують заповнити Росія або Китай.
За інформацією медіа, Трамп хоче завершити активну фазу конфлікту навіть без повного розблокування протоки. Нова стратегія фокусується на знищенні ракетного потенціалу Тегерана, щоб уникнути «другого В’єтнаму». Вашингтон перекладає відповідальність за дипломатичний тиск на ЄС та країни Затоки.
Президент впевнений, що головна мета – зупинка ядерної програми Ірану – досягнута. Тепер він покладає надії на нове іранське керівництво, яке називає «розсудливим», і сподівається на фінальну угоду вже найближчими тижнями, оскільки сам Тегеран виснажений війною.
