Роман Закревський, відомий як фотограф та відеооператор з Чернігова, у 2023 році змінив камеру на військовий стрій. Тепер він презентує літературний дебют — збірку есеїв під назвою «Я стою у довгій черзі разом з іншими військовими». Це не просто хроніка служби, а спроба осмислити реальність через поєднання документального фотопогляду та інтимних спостережень автора. Закревський відверто ділиться роздумами про свободу, батьківство та тягар відповідальності, уникаючи пафосу й героїзації.
За словами Романа, ідея книги не була спланованою акцією, а виникла природно в процесі служби. Він почав записувати переживання, які згодом перетворилися на пости у соцмережах та, зрештою, у видання. Хоча для нього це перший офіційний літературний досвід, раніше автор уже практикував власну творчість — писав вірші та оповіщення.
Назва книжки — ідея Мирослава Лаюка, яка, на думку самого автора, влучно фіксує дух часу. Вона підкреслює буденність сучасної України, де черга з військових у магазині чи кафе стала новою нормальністю. Цей образ поєднує індивідуальну історію героя з колективним досвідом суспільства.
Для митця об’єктив фотокамери та чистий аркуш паперу є різними інструментами для однієї мети — передати відчуття присутності. У тексті він відчуває значно більше свободи, адже фотографія критично залежить від ракурсу, технічних моментів та миттєвої реакції на зовнішні обставини. Письмо дозволяє працювати з уже прожитим досвідом і внутрішніми станами.
Закревський свідомо відмовляється від створення «чорнухи», хоча й не уникає зйомок жорстких сцен, якщо вони є важливими для документації. Його пріоритет — зафіксувати життя навіть у найтемніших умовах. Він згадує, як під час обстрілу Чернігова в березні 2022 року фокусувався не на шоці, а на технічних параметрах кадру, що пізніше стало основою його професійної філософії.
Військова служба стала для Романа місцем, де цінності, про які він лише говорив, нарешті набули практичного значення. Тут багато зайвого відпало, а життя стало простішим та зрозумілішим. Військо виявилося середовищем, де він почувається на своєму місці, продовжуючи свою справу — зйомку.
Перехід від цивільного до військового життя автор не сприймає як складну трансформацію. Це радше природний процес дорослішання та адаптації до умов, що вимагають спостережливості. Обмеження, з якими стикається митець у армії, він розглядає як стимул для творчості, порівнюючи це з рослиною, що пробивається крізь асфальт.
Страх для Закревського — це невід’ємна частина служби, яка з часом стала фоновим відчуттям. Він навчився приймати ризик смерті, не намагаючись його контролювати, адже саме у страху він бачить потенціал для розвитку. Для нього це прийняття є необхідною умовою внутрішньої свободи.
Особливу увагу в книжці приділено буденності, а не екшну. Автор прагне показати війну крізь призму внутрішніх змін людини, залишаючи простір для інтерпретацій читача. Чесність стала його головним правилом — він публікує тексти без цензури, оскільки вірить, що відвертість зараз є важливою для суспільства.
Відповідаючи на запитання про зміни у ставленні до любові, Роман визнає, що зараз ці почуття ніби закриті в клітці. Він відчуває себе космічним кораблем у порожнечі, зосередженим на виконанні місії. Головне послання книжки максимально лаконічне: війна торкнеться кожного, і це потрібно прийняти як факт.
