На 90-му році життя зупинилося серце видатного українського кобзаря Ігоря Рачка. Земний шлях митця завершився 22 березня, а вже наступного дня у Петропавлівському храмі міста Ромни, що на Сумщині, відбулася церемонія відспівання. Вічний спокій виконавець знайшов у рідній землі – його поховали в селі Лавіркове на Чернігівщині.
Сумну звістку про втрату оприлюднила Талалаївська селищна територіальна громада.
“Ігор Карпович був глибоко віруючою людиною. Його спів був молитвою, його слово – правдою, його бандура – голосом України. У його піснях звучала історія – козацька слава, народний біль, боротьба і надія. Він не шукав слави, але став голосом пам’яті. Не прагнув визнання, але залишив по собі глибокий духовний слід”, – зазначають земляки.
Життєвий шлях та творчий спадок заслуженого митця
Ігор Карпович Рачок присвятив своє життя популяризації кобзарства, за що у 2008 році був відзначений почесним званням заслуженого працівника культури України. Державний орган оцінив його вагомий внесок у розвиток національного бандурного мистецтва.
Коріння кобзаря сягає козацьких часів, адже він народився у сім’ї Карпа Рачка, який належав до станового козацтва, і був небожем старшини Армії УНР. Перші музичні кроки Ігор робив під наставництвом батька, опановуючи гітару та мандоліну. Проте доленосна зустріч із бандурою відбулася у 1964 році. Секрети гри на автентичному інструменті він переймав у знаних майстрів – Євгена Адамцевича та Федора Співака.
Репертуар бандуриста складався з перлин українського епосу та історичних творів:
- “Дума про Марусю Богуславку”;
- “Невольничий плач”;
- “Дума про Олексія Поповича”;
- пісні про Хортицю та руйнування Запорізької Січі;
- історичні перекази про Саву Чалого.
