Історія Хведора Стешка – це вражаючий приклад того, як одна людина може одночасно командувати революційним штабом і розшифровувати найдревніші нотні записи. Виходець із села Кам’янка, що на Чернігівщині, став одним із перших, хто відкрив світові красу давньоруської музики, пройшовши шлях від церковного хориста до полковника Армії УНР.
Його кар’єра почалася з духовних стін Київської семінарії, де талант хлопця помітили одразу: спочатку церковний, а згодом і архієрейський хори стали його першою професійною школою. Проте доля готувала Стешкові крутий поворот. У 22 роки він змінює диригентську паличку на офіцерську шаблю, вступивши до військового училища. Навіть під час служби на Далекому Сході, працюючи у військовій прокуратурі, він не полишав мистецтва. Там він створив полковий хор і став рушієм українського життя у Владивостоці.
Коли політична ситуація загострилася, Стешко проявив себе як стратег. Він не лише займався просвітництвом, а й сприяв формуванню українських бойових одиниць:
- Створення дев’яти українських сотень у складі далекосхідної громади до осені 1917 року.
- Організація Першого Українського Далекосхідного куреня вільного козацтва навесні 1919 року.
- Керівництво Українським Революційним Штабом у Владивостоці після демократичного перевороту 1920 року.
Через проукраїнську позицію колчаківська влада намагалася ізолювати Стешка, плануючи його заслання на Сахалін чи Камчатку. Проте він зумів виїхати до Європи разом із чехословацькими військами. Його шлях проліг через Польщу, де він очолював культурний відділ Генштабу Армії УНР, до Праги, яка стала його останньою творчою гаванню.
У Чехословаччині талант Стешка – музикознавця розквітнув на повну силу. Він викладав, працював у архівах та здійснив науковий прорив, яким ми користуємося і сьогодні. Хведір Миколайович вважав український церковний спів одним із найкращих у світі та присвятив життя його популяризації.
«Він став одним із перших дослідників, хто взявся за надскладне завдання – транскрипцію нотного письма зі старослов’янських книг, фактично повертаючи із забуття звучання давньої епохи».
Спадщина Стешка вражає своєю системністю: він створив унікальну картотеку музичної літератури, працював над термінологічним словником та зібрав величезну бібліотеку. Помер видатний чернігівець у 1944 році у Празі, залишивши після себе фундамент для вивчення історії слов’янської музики, який не втрачає актуальності й донині.
