Чернігівське Полісся у 20-х роках минулого століття стало ареною запеклого спротиву встановленню радянської влади. Символом цього руху був Іван Васильчиков, відомий під псевдонімом отаман Галака, чия постать досі оповита легендами та суперечками.
На відміну від казкових персонажів, Галака боровся не з майновим розшаруванням, а з приходом більшовицьких загонів. Його повстанські сили контролювали велику територію, що охоплювала сучасні Ріпкинщину, Городнянщину та південні райони Гомельської області. Для стримування «червоної навали» отаман діяв не поодинці – він періодично об’єднував зусилля із загонами Білоруської Народної Республіки, якими командував генерал Станіслав Булак – Балахович.
Галака був прихильником радикальної самооборони та прямо звертався до селян, закликаючи їх не бути пасивними жертвами репресій. У навколишніх селах розповсюджували його відозви, де він попереджав про розстріли в ЧК та закликав бити окупантів першими. Отаман писав прямо:
«Громадяни! Спасайтесь од насильників-більшовиків, які розстрілюють вас у ЧеКа. Ви не ждіть, доки вас усіх перестріляють, а бийте їх. Ми боремось за вас. Галака»
Офіційна історія життя отамана обірвалася у 1921 році. Уродженцю села Пилипча було лише 26 років, коли його, ймовірно, зрадили. Згідно з основною версією, Галака був підступно вбитий у лісі, який і донині зветься Галаківським. Проте місцева пам’ять зберегла й інший сценарій: отаман міг бути лише пораненим. Кажуть, він імітував власну загибель, щоб збити чекістів зі сліду, а решту життя провів у підпіллі, переховуючись по хуторах Полісся.
Радянська пропаганда десятиліттями намагалася виставити Васильчикова звичайним розбійником, приписуючи йому власні злочини та жорстокість. Саме тому навіть його ймовірне поховання у Городні тримали у суворій таємниці, аби уникнути плюндрування могили комуністами. Сьогодні на цьому місці стоїть пам’ятний хрест – як знак пошани до земляка, який став одним із найпомітніших борців проти червоного режиму.
