Творчість стає ліками для душі в деокупованих громадах. У Деснянському школярки опановували мистецтво виготовлення ляльок з дикоросів під керівництвом Лариси Подоляко. Провідна фахівчиня Мезинського національного природного парку перетворює звичайне рукоділля на глибоке знайомство з екосистемою краю. Вона переконана, що така терапія допомагає дітям впорядкувати думки у складні часи.
Для каркаса майбутньої фігурки використовують високу прибережну осоку. Цю основу заготовляють на болотистих кочках наприкінці літа.
“Вона росте на кочках. Коли я підходжу до кочки, то вона ростом з мене, а то й вище. Ну ми серпом її зжинаємо, потім висушуємо”, — говорить Лариса Подоляко.
Засушені стебла обов’язково замочують у теплій воді для повернення еластичності. Спідницю виробу наповнюють лікарськими рослинами з території заповідника. Ці трави гарантовано чисті.
“Деревій – такий терпкуватий запах має, але він гарно тримає в спідниці нашу ляльку. Материнка – запашна лікарська рослина”.
Ароматний виріб слугує не лише забавкою, а й дієвим природним освіжувачем повітря.
“Цмин пісковий – теж лікарська рослина. Лаванду, правда, ми вирощуємо не в дикому середовищі, а на присадібній ділянці, але вона ароматна, тому використовуємо для оздоблення наших лялечок. Миколайчики – наші пращури надавали їм теж магічного змісту, те, що захищало будинок від різних злих сил”.
Символізм виробу залежить від кількості колосків, які дитина додасть до композиції. Одиничний елемент означає внутрішню силу та впевненість.
“Якщо додаємо своїй ляльці два колоски, то це говорить про те, що ви маєте опору, друга, на якого можете опиратися. Три – це здоровʼя, родина і духовний розвиток. Пʼять колосків – то це пʼять благ вашій родині”.
Саме рослинні мотанки вважаються найбільш архаїчним видом народної іграшки.
“Якщо так історично проаналізувати, то дійсно перші мотанки могли і вони були саме з трави. Тканина була дорогою. А трава – це те, що дарує нам природа, природний матеріал був в достатній кількості навколо. Тут ми ще вчимо дітей, що природа настільки багата і щедра, що дає нам матеріал для нашої творчості, для наших фантазій”.
Майстрині вдало поєднують старі методи з використанням колоритних сучасних сухоцвітів.
За роботою дівчата знаходять омріяний спокій. Серед учасниць є переселенки з прикордоння та доньки захисників.
“Чому ділимося цим з дітьми – це повертає до давніх традицій, до того ж, отакі іграшки-обереги є екологічно чистими. Скажу з особистого, як дружина військовослужбовця, такі тренінги, майстер-класи, заходи, коли ти йдеш і відволікаєшся від усіх думок, вони потрібні, вони на часі, вони актуальні, як ніколи”.
Дар’я Мякшина постійно відвідує заняття, поки її батько одужує після тяжкого фронтового поранення. Втім, робота з жорсткою травою залишається для неї викликом.
“Трішки так – зав’язувати вузли. – Сама б ти зробила? – Ні, я б не змогла”.
